МЕНІ НУДНО! ДОФАМІНОВА ЗАЛЕЖНІСТЬ

Спостерігаю картину спілкування дочки з мамою,

- «Мама, дай телефон".

- "НЕ ДАМ! Ти багато сьогодні грала "- говорить мама, ховаючи телефон подалі в свою дамську сумочку.

- "Мені нудно!!!" - почала істерити дівчинка. - «Ну, дай телефон! Ти, що не розумієш, що мені нудно .. »- починає демонстративно плакати чекаючи, що отримає своє (перевірена схема)

- «На! ... Візьми !!!, - мама роздратовано витягує телефон з сумки і віддає дитині.

Дівчинка заспокоюється і пропадає на кілька годин. Тиша.

Пригадую, як на одну зі змін табору-клубу «Я та інші», була дитина з ігровою залежністю. Йому було ВСЕ не цікаво, ніякі майстер-класи не приносили задоволення, ні групові ігри, ні анімації, а ні спорт. Він весь час говорив, що мені нудно. І постійно плакав батькам в телефон, що це самий занудний табір, де йому доводилося побувати, що йому тут дуже нудно (табір без гаджетів). Питаю, - «якби у тебе була чарівна паличка, щоб ти змінив би в нашому таборі -« дозволив би грати на смартфоні »- не піднімаючи голову, відповідає 10 річний хлопчина. Продовжую питати, щоб зрозуміти про захоплення дитини - «А що тобі найбільше подобається робити?». Чую - «грати на телефоні!». - А як ти проводиш час? - продовжую цікавитися. - «Приходжу додому зі школи, граю на смартфоні, роблю уроки потім знову граю». - «Тобі подобається як ти живеш, ти відчуваєш себе щасливим?» - знову цікавлюся. - «Коли є смартфон - так!».

Зараз багато батьків стикаються, що без гри на смартфоні дітям стає нудно. І батьки поспішають врятувати дитину від нудьги - даючи знову смартфон. І можливо, позбавити себе від дитячого ниття. У дитини не формується переносимість до такого стану. Їй складно вигадати гру, розважити себе, щоб позбавити себе нудьги. Дитина може довго нудитися, але в голову не приходять ідеї, щось створити з паперу, побудувати з конструктора літак або зліпити з пластиліну. Навіть якщо хтось і запропонує альтернативу створити гру в НЕ онлайн - це буде нудно.

Ігрова залежність або інтернет-залежність - ЛЕГКО ФОРМУЄТЬСЯ З РАННЬОГО ДИТИНСТВА. Мозок дитини сприйнятливий і пластичний. У смартфоні картинки швидко змінюються, в грі багато ступенів складності і багато заохочень, досягнень, виграв і отримав задоволення. В інтернеті багато не завжди корисної для дитини інформації. Мозок посилено харчується і з'їдає все. Чим харчується мозок дитини батьки не в змозі простежити. Часто на це не вистачає часу. А потім дитина, стикаючись з життєвими труднощами, все більше і більше хоче залишатися в онлайн. Там добре і цікаво. Там є віртуальні друзі (які ніколи не прийдуть в гості), відносини, спільні ігри, там хочеться жити. І діти живуть в штучному і барвистому світі, де хибним способом задовольняються їх потреби. А з реальністю все стає погано, спілкування мало, друзів теж, вчитися не хочеться, багато чого не цікаво, в загальному знову «нудно». Мама і тато зайняті, і з ними також «нудно». Нічого не хочеться. Хочеться отримати дозу «в руки смартфон». І заради цього дитина готова швидше прибрати в своїй кімнаті, зробити уроки, та що завгодно зробити, щоб тільки отримати від батьків смартфон. У моїй практиці у підлітків були і істерики, і демонстрація суїциду, коли дитину позбавляли смартфона.

Причина проста, отриманий досвід життя в онлайн і іграх створює певні зміни в мозку, формуються нейронні зв'язки ДЕ і ЯК можна отримати задоволення. Пластичний мозок дитини граючи комп'ютерні ігри або живучи в онлайн отримує велику дозу дофаміну, гормону задоволення. У реальному житті неможливо отримати таку дозу, тільки лише приймаючи наркотики. Коли діти живуть в онлайн від 3 до 5 годин, доза стає настільки сильною, що пропадає інтерес до життя, до хобі, до гуртків, до навчання і навіть до самого себе. Реальність стає похмурою і сірою - і знову підживлюється бажання втекти від реальності. Створюється замкнутий цикл.

Були випадки в моїй практиці, дитина чекала, коли батьки заснуть і до ранку грала тижнями (батьки про це навіть не знали), поки психіка не дала збій. Уже втрутилася психіатрія.

Дофамін - це гормон, який відповідає за заохочення від будь-якої діяльності. Організм отримує нагороду у вигляді дофаміну щоразу, коли дитина набирає рівень у грі. Гормон дофамін відноситься до широкого класу під назвою «катехоламіни», він підвищує уважність, створює гарний настрій, створює прихильність і коли його багато призводить часто до перевтоми. Дитина граючи втомлюється. По-справжньому втомлюється. Потім не вистачає сил, щоб робити уроки.

Дитина проживаючи життя в Інстаграм, в ютуб і в комп'ютерних іграх, і мозок, який в процесі формування, настільки перенасичується дофаміном, що йому стає складно правильно визначати, що добре і погано. Кольори віртуальності стають насиченими і яскравими. Мозку стає все важче переключитися на враження, що приходять з реального світу. Формується з дитини «Дофаміновий наркоман». Потрібна доза і він її вимагає, а батьки дають!

ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ З ДИТИНОЮ, ЩО БАГАТО ПРОВОДИТЬ ЧАСУ В ОНЛАЙН:

- стає дратівливною і емоційною, примхливою;

- агресивною, коли стикається з фрустрацією;

- з'являється безсоння;

- падає успішність (притупляються пізнавальні інтереси);

-стає розсіяною;

- слабо розвивається уява (складно, щось придумати своє);

- реальність стає чорно-біла, втрачається інтерес до життя;

- стають не цікаві гуртки та інші захоплення в реальності;

- не вміє спілкуватися;

- стає не цікавою для інших;

- з'являються проблеми із зором і хребтом;

- не вміє долати труднощі (швидко здається);

- мало рухається;

- послаблюється імунітет;

- формується сильне «Я віртуальне» і слабке «Я реальне»;

- формується залежність.

В здоровому варіанті можна отримувати дофамін невеликими порціями, радіючи життю, спілкуванню з друзями, насолоджуючись природою, погодою, хобі, подорожжю. І якщо ви надумали зменшити перебування дитини в онлайн, тоді разом створіть їй цікаве життя в офлайн. Створіть можливість отримувати дофамін в реальному житті здоровим способом. І не поспішайте рятувати від нудьги. Нехай дитина побуде в ній і придумає щось своє, свою реальну гру, запросить друга, і вони пограють в УНО, в Монополію, помалюйте або поліпіть. Нехай сама, а не ви для неї.

ДУЖЕ ВАЖЛИВО:

- Комп'ютерну гру можна давати грати тільки на 30 хв в день (щоб не сформувалася залежність). Пояснюйте дитині, ЧОМУ ви ставите обмеження. Важливо, щоб вона розуміла.

- 30 -40 хвилин улюбленого ютуба або мультфільму в день. Не більше (турбота про мозок дитини). Обмеження робляться з повагою до особистості дитини.

- За годину до сну ніяких гаджетів (мамі з татом також корисно побути без гаджетів, раптом збільшиться інтерес один до одного). Гаджети корисно прибрати з дитячої.

- золотий час укладання дитини спати з 21.00 до 22.00. Сон любить темряву і тишу. (Поліпшується самопочуття дитини на наступний день).

- Посилювати сімейні традиції: грати в ігри вечорами з дітьми, спілкуватися, спільні вечері без гаджетів, прогулянки на велосипеді, запрошувати друзів в гості граючи в звичайні і цікаві дворові і настільні ігри.

- Формувати хобі у дитини, дати можливість вибрати собі гуртки за інтересами. (Формується цінність того, що я можу).

- І дитині потрібний рух! Спорт в допомогу! (Формується стресостійкість)

- Прогулянка на вулиці від 2 до 4 годин день (кисень потрібен для живлення мозку)

- Формувати культуру обіймів в родині від 8 раз в день (формується здорова прихильність до близьких)

- Багато приємних слів один одному (формується цінність себе)

- Батькам бути прикладом вільної людини (діти наслідують).

!!! (Важливо! Без крайнощів! Не варто повністю позбавляти дитину інтернету або ігор на телефоні)

Батьки в процесі виховання дитини змушені робити обмеження. Кожен батько/мама бажає, щоб дитина була щасливою, іноді стає нестерпним стан страждання дитини, хочеться врятувати її від «нудьги», допомогти. Але, якщо ми по-справжньому любимо своїх дітей і бажаємо їм кращого, потрібно знайти в собі сили зменшити всередині себе напругу і дискомфорт, який ми відчуваємо, коли ставимо обмеження. Нам хочеться сказати: «ТАК» своїм дітям набагато частіше, але іноді сказати: «НІ» - це найкраще що ми можемо зробити для своєї дитини. Осмислені обмеження - створюють безпеку для вашої дитини.

© Наталія Простун, дитячий і сімейний психолог