ЯК РОЗПОВІСТИ ДИТИНІ ПРО ОСОБИСТІСНИЙ ПРОСТІР?

Особисті кордони — особистий простір, який кожна людина особисто розподіляє. Що є комфортно для тебе, може бути дискомфортним для іншої людини, бо кожен з нас індивідуальний і має свій особистий простір.

Щоби легше і краще розділити свій простір, варто використати таку собі візуальну інструкцію, «circles of relationships» — кола спілкування, кола стосунків — це може допомогти запобігти сексуальному домаганню, фізичному, психологічному насильству просто тому, що дає зрозуміти, що відбувається щось неправильне. Така візуальна інструкція розрахована на дітей 5-10 років.

1. Фіолетовий = я, мій особистий простір.

Отже, фіолетове, перше і найголовніше коло, – це ми самі. Наше тіло належить тільки нам, і тільки ми самі можемо вирішувати хто може біля нас перебувати близько, торкатися нас. І ніхто не повинен робити це без дозволу. Якщо хто-небудь, з будь-якого оточення, заподіює нам дискомфорт (неважливо, дідусь посадив на коліна або мамина подруга вимагає «поцілувати тітку в щічку») ми не повинні соромитися сказати про це і сказати “ні “,” стоп “.

2. Синій = сім’я.

Це коло нашої сім’ї і тих, кого ми любимо. Повага, довіра і любов – ось за цими ознаками ми визначаємо, хто відноситься до цього кола, хто найбільш близький нам. Але потрібно пам’ятати, що навіть з тими, кого ми любимо, ми не повинні нехтувати своїм особистісним простором, але також і самі повинні поважати простір наших близьких.

3. Зелене коло = друзі.

Це “far away hug” оточення. Коло наших друзів і тих з ким нам подобається спілкуватися. Дружба дуже важлива і включає в себе багато речей. Наприклад, спільні ігри, розмови, веселощі, і іноді дружні обійми. Дружба завжди ґрунтується на довірі, повазі. І такі прояви як обійми повинні бути засновані на взаємній згоді. Важливо розуміти, що не всі діти в класі можуть вести себе як твої друзі. І батькам слід проговорити з дітьми за якими критеріями ми визначаємо друзів і, в свою чергу, як ми самі повинні себе з ними вести.

4. Жовте коло = знайомі.

Коло знайомих (wave circle, тобто ті, кому ми махаємо рукою при зустрічі, з ким знайомі поверхово і не дуже близькі). Це можуть бути діти в шкільному автобусі, у дворі, спортивній команді, це можуть бути друзі батьків. Обговоріть з дитиною соціальні норми, різні типи знайомих і також правила безпеки. Різницю між близькими і просто знайомими людьми. Дистанція у відносинах, яку і вони і ми повинні поважати.

5. Помаранчеве коло = люди, від яких ми чекаємо професійної допомоги.

Ці люди можуть допомогти нам, коли нам це необхідно, але вони не наші друзі. Це вчителі, вихователі, поліцейські, пожежники, медсестри і лікарі. Обговоріть з дитиною в яких ситуаціях у кого шукати допомоги. Необхідно підкреслити, що у цих людей є розпізнавальні знаки, уніформа, посвідчення, і що вони допомагають в разі небезпеки.

6. Червоне коло = незнайомці.

Ми не знаємо цих людей. (Навіть якщо вони говорять, що знають нас, це не важливо.) Не всі чужі люди погані, але оскільки ми не знайомі, то не знаємо погана людина перед нами або хороша. Ми не довіряємо незнайомцям. Ми не розмовляємо з ними, не розказуємо нічого про себе або близьких. Не відповідаємо на питання. Ніколи, ніколи не йдемо з ними нікуди і не сідаємо в машину. Ми не беремо цукерки, не йдемо “шукати собачку” і не допомагаємо знайти вулицю, тому що дорослі ніколи не повинні просити допомоги у тих, хто молодший і слабший їх.

Це коротко. З дітьми розфарбовують ці кола, промовляють різні ситуації, дають вгадати, як правильно вчинити в кожному окремому випадку. І сто разів говорять – якщо тобі некомфортно ти повинен сказати СТОП, НІ. Якщо хтось поводить себе неправильно, на твою думку, ти повинен розповісти іншим дорослим – батькам, вчителям. Ніхто не може торкатися до тебе без твоєї згоди. (Ти теж не маєш права вторгатися в чужий особистий простір без дозволу). І якщо тебе не зрозуміли з першого разу, ти повинен повторювати і повторювати, поки тебе не почують, поки тебе не зрозуміють і не допоможуть. Ти не повинен шукати рішення сам, ти не повинен приховувати, ти не повинен соромитися. Не бійся говорити. Не бійся питати.» Джерело: сайт "Дитячий психолог"

6 батьківських звичок, які порушують емоційний контакт з дитиною

Емоційний контакт батьків і дитини - фундамент сімейних взаємин, на якому стоїть багатоповерховий будинок під назвою «виховання». У кожного з батьків є потенціал зробити цей фундамент міцним, але іноді контакт з дитиною втрачається. У нас є для вас гарні новини: навіть якщо контакт втрачено, його можна повернути. Як саме - розповідає психолог Анастасія Іванова.

Цей текст не розповість батькам про симптоми і ознаки порушення контакту, які можна побачити в дитині. Відповідальність за створення цього міцного зв'язку цілком віддано в руки батькам. Замість цього я розповім про батьківські помилки, які можуть призвести до втрати близькості з дитиною.

1. Ви звертаєте увагу на дитину тільки тоді, коли вона робить щось не так

Чомусь частіше помічається щось погане, а хороше сприймається як природне. Коли дитина щось упускає, ми відразу бачимо це і робимо зауваження, але от коли вона акуратно тримає предмет у своїй маленькій ручці, ми мовчимо або навіть не помічаємо.

Варто зрозуміти, що дитина запам'ятовує, що коли вона робить щось не так, батьки відразу звертають на неї  увагу. Її висновок: помилка = увага. Кількість зауважень пропорційне прагненню дитини приховувати і віддалятися від батьків.

Рекомендація. Звертайте свою увагу на ту поведінку, яку хочете бачити знову. Рівняння просте: бачите позитивну поведінку - підкресліть її. Наприклад, так: «Мені подобається, коли я бачу, що ти граєш спокійно і зосереджено».

2. Ви не хвалите свою дитину

Швидше за все, зараз всі батьки подумають: «Та це не про мене, я завжди хвалю свою дитину». Хвалебні слова в дусі «молодець», «добре» і «супер» на сотий раз сприймаються дитиною як порожній звук. У такої похвали завжди є зворотна сторона - знецінення для дитини.

Ми ж говоримо про «якісну» похвалу, коли батьки уважні до дитини і бачать, що саме у неї добре вийшло. Хвалити треба за конкретну поведінку, адже таким чином ви розвиваєте в дитині впевненість у собі і здатність побачити результат своїх дій.

Рекомендація. Замініть слово «молодець» на фразу: «Мені подобається, як ти прикрасив цей будинок», кожен раз помічаючи деталь, яку ваша дитина зробила добре, навіть найменшу.

3. Ви не обговорюєте її та свої емоції

«Не плач», «не сумуй», «це дурниці», «з мамою все гаразд, просто в око щось потрапило» - саме такі фрази віддаляють дитину від батьків. Дитина відчуває, що її емоції не приймають, а батьки їй брешуть про свої. Який висновок вона може зробити? «Так, проявляти свої емоції погано, тебе не зрозуміють навіть батьки».

Говорити про свої емоції важливо, а дати можливість дитині розповісти про її біди без коментарів в стилі «не відчувай» - ще важливіше.

Рекомендації. Використовуйте позначення емоцій дитини. Якщо ви бачите, що вона сумує через сварку з друзями, ви можете сказати їй: «Це, мабуть, дуже сумно і неприємно - посваритися зі своїми друзями» або «Я бачу, що ти сумуєш». Таким чином ви говорите про те, що приймаєте її будь-якою, що відчувати - нормально. І нагадуєте, що ви - поруч.

4. Ви вважаєте дитину ще маленькою для того, щоб робити самостійний вибір

Анекдот: «Мамі холодно - одягни светр». Діти й справді краще знають, чого вони хочуть. Дитина може вибрати сама, які штани одягти, з ким грати, якими іграшками ділитися - цей список можна продовжувати ще дуже довго.

Пропонувати дитині вибір - значить розвивати її самостійність і відповідальність, будучи поруч як уболівальник, від якого вона відчуває підтримку. А ще ми всі, в тому числі і діти, маємо право на помилку. Вони мають право обрати не те, зробити висновок (не без допомоги батьків) і піти вибирати далі.

Рекомендація. Дайте дитині можливість вибрати і зіткнутися з наслідками вибору, підтримуючи тим самим самостійність. Бувають ситуації, коли можна запропонувати дитині «вибір без вибору», тільки одне з двох: «Ти будеш рис або пюре на вечерю?».

5. Ви використовуєте насильницькі методи виховання

Тіло вашої дитини - її священна територія з відповідними межами. Порушуючи його межі, ви показуєте їй свою неповагу до її особистості.

Бити, тягати, щипати, ставити на гречку - це неприйнятні методи виховання для дорослої людини, яка володіє мовою для вираження своїх думок. Батьки не мають права бити свою дитину, що б вона не зробила і якою б вона не була.

Рекомендації. Зробіть глибокий вдих-видих, дайте собі час заспокоїтися і подумати, як ви можете вплинути на поведінку дитини без використання насильства. Спокій, рівний тон голосу і вербалізація конкретної поведінки, яку ви хочете побачити, може допомогти вам в цій нелегкій справі.

6. Ви мало часу проводите разом

Сидіти поруч, втупившись у телефон, поки дитина збирає пазли - не рахується. Прийти до дитини, поки вона збирає пазли і зібрати їх за неї - теж не зараховується. У грі зі своєю дитиною ви можете її чогось навчити або навчитися самому, дізнатися, що цікаво вашій дитині і що її турбує.

Якісний час - це вміння слідувати ініціативі дитини в грі, щоб вона відчувала себе значущою, а в батьках побачила друга.

Рекомендація. Кожен день хоча б 10 хвилин приділяйте справжній грі. Нехай дитина обере її сам, а ви дотримуйтесь її ініціативи.

На закінчення хочеться сказати всім батькам, що діти потребують безумовної любові і прийняття. Не забувайте про важливість контакту, навіть якщо ви втомилися. Ви неодмінно впораєтеся з труднощами і збережете близькість з дитиною, якщо захочете.

з МЕЛ (Анастасія Іванова)

Як правильно вчитися: поради для батьків

Виконання домашніх завдань і навчання в цілому часто викликає у дітей труднощі. Всі члени сім'ї теж відчувають при цьому незручності. Однак, якщо слідувати нескладним правилам, вчитися стане легше. Але в деяких випадках дитині може знадобитися допомога всіх членів сім'ї. Розглянемо докладніше ці правила.

Вимкніть телевізор. Встановіть правило для всієї родини: коли дитина вчить уроки, у кімнаті ніхто не вмикає телевізор. Інакше дитина обов'язково буде відволікатися.

Чи можна при цьому слухати у будинку радіо або музику через колонки? Багато експертів рекомендують вимикати музику і усувати будь-які інші джерела шуму. Однак, як показує практика, більшість дітей може легко працювати, не відволікаючись, якщо в будинку працює радіо. Однак, якщо звуки все ж відволікають дитину, краще слухати музику у навушниках.

Встановіть правила з приводу використання мобільних телефонів у будинку. Поки дитина вчить уроки, вона може використовувати телефон тільки в особливих випадках (наприклад, для того щоб зателефонувати однокласнику і дізнатися домашнє завдання). Чітко визначте, у яких саме випадках дитина може використовувати смартфон.

Виділіть дитині місце, де вона зможе вчити уроки. Найкраще для цього підходить кімната дитини. Якщо у неї немає своєї кімнати, підійде також кухня або інша кімната. Головне, щоб дитину ніщо не відволікало, поки вона буде вчити уроки.

Вибирайте місце для навчання за принципом: функціональність важливіша, ніж естетика. Подивіться, чи поміщається на столі усе навчальне приладдя: ручки, олівці, папір, підручники тощо.

Прикріпіть на робочому місці дитини коркову дошку. На ній вона зможе розміщувати розклад та іншу важливу інформацію. Дозвольте дитині прикрасити дошку на свій розсуд. Поговоріть з нею про те, що їй потрібно для того, щоб робити домашні завдання. Слідкуйте за тим, щоб дитина записувала усі домашні завдання в щоденник - так вона зможе краще організувати свій графік і нічого не забуде.

Постійність - запорука успіху. Для успішності дитини у навчанні важливо, щоб у неї був стабільний розпорядок дня. Намагайтеся організувати справи вдома так, щоб обід був в один і той же час щодня. Після обіду дитина повинна сідати за уроки.

Виділяйте достатньо часу на те, щоб дитина вивчила уроки. Враховуйте при цьому вік дитини. Старшокласники можуть сконцентруватися на завданнях протягом години, у той час як першокласники навряд чи зможуть всидіти на місці більше 15 хвилин. Дозвольте їй робити перерви - це може бути нагородою за те, що вона виконає одне домашнє завдання.

Організуйте процес виконання домашніх завдань. Дитина повинна стежити за тим, щоб вчасно виконувати усі завдання. Вона може прикріплювати стікери з нагадуванням на корковій дошці або робити нагадування у смартфоні. Це допоможе дитині не відкладати виконання завдань до останнього.

Поясніть дитині, що навчання - це не тільки виконання домашніх завдань. Найпоширеніша омана з приводу навчання - зводити його тільки до виконання домашніх завдань. Навчіть дитину таких речей, корисних для навчання:

робити нотатки під час читання книги;

побіжно переглядати текст і вибирати головну інформацію;

аналізувати таблиці і діаграми;

переказувати прочитане своїми словами;

виписувати на картки дати, формули, слова та іншу потрібну інформацію.

Конспектування - це важливий навик, який потрібно розвивати. Одні учні не вміють цього робити. Інші вважають, що потрібно записувати усе дослівно. І тільки деякі вміють виділяти головне і конспектувати.

Чи потрібно переписувати законспектований матеріал, щоб надати йому більш зрозумілу форму? У деяких випадках так, особливо, коли законспектувано великий обсяг матеріалу. Іноді діти не можуть писати швидко або концентруватися довгий час на конспектування. Переписування може зайняти у дитини багато часу, але це чудовий спосіб повторити матеріал. Однак, якщо матеріал не є першочергово важливим і дитина не буде до нього повертатися, переписувати його не потрібно.

Допоможіть дитині відчути впевненість у собі на контрольних роботах та іспитах. У деяких учнів контрольні, іспити і ЗНО викликають сильний страх. Поясніть дитині, що вчити матеріал усю ніч перед іспитом - це даремне заняття. Краще замість цього добре виспатися.

Також дитині потрібно пояснити, що, перш ніж приступати до виконання контрольної, потрібно уважно прочитати завдання. Якщо вона не знає відповіді на будь-яке питання, краще його пропустити і повернутися до нього пізніше. Універсальна порада для всіх учнів: перед іспитом потрібно зробити глибокий вдих, розслабитися і приступати до завдань. Також порадьте дитині завжди брати на іспит запасну ручку.

Коли дитина вчить уроки, стежте за тим, щоб вона не відчувала сильні негативні емоції. Якщо дитина сердита або засмучена через занадто складне завдання, її спроби вивчити уроки навряд чи будуть ефективними. У такі моменти вам потрібно втрутитися і зробити перерву. Після того, як дитина заспокоїться, поясніть їй матеріал.

Чи потрібно допомагати дитині з уроками? Так, якщо це принесе користь. Наприклад, ви можете перевіряти вже виконані завдання або пояснювати матеріал, якщо дитині щось незрозуміло. Не варто допомагати, якщо дитина і сама може виконати завдання. Тим більше не варто робити уроки замість дитини - так ви не дасте їй можливості навчитися чогось на своїх помилках.

Коли ви допомагаєте дитині з уроками, завжди залишайтеся спокійними і позитивними. Краще взагалі не допомагати, ніж допомагати з небажанням. Після того, як дитина виконає завдання, перевірте його. Похваліть дитину за її зусилля - ви ж не хочете, щоб домашні завдання у неї асоціювалися з домашніми сварками.

Розвивайте у дитини дослідницькі навички. Наприклад, якщо ви збираєтеся в поїздку до іншого міста, запропонуйте їй знайти пункт призначення на карті або в атласі. Запропонуйте пошукати інформацію про те місто, до якого ви їдете, в енциклопедіях чи в Інтернеті.

Як правильно ставитися до оцінок дитини у школі? Щоб вона не відчувала постійний стрес через оцінки, час від часу обговорюйте з нею, як ідуть справи у школі. Ви можете використовувати стандартні фрази, наприклад:

Як пройшла контрольна з математики?

Як учитель оцінив твоє завдання з фізики?

Чи потрібна тобі допомогу із завданням?

Так дитина зрозуміє, що ви цікавитеся її успіхами у навчанні. Поговоріть з учителем дитини і домовтеся про те, щоб він попереджав вас, якщо у дитини виникнуть проблеми з навчанням. Будьте на зв'язку, щоб обговорювати з учителем, як ви разом можете допомогти дитині краще вчитися.

Звертайте увагу на те, як дитина відгукується про вчителів. Якщо вона каже: «Він поганий учитель», «Він розповідає занадто швидко» тощо, це може означати, що у неї виникли труднощі з предметом. Але не поспішайте йти до школи і передавати вашу розмову з дитиною учителю. Так ви можете втратити довіру дитини.

Розвиток дитини

Що відбувається з дитиною, коли їй не вистачає уваги?

Уявіть кімнатну квітку, яка знаходиться у Вас в погано освітленому місці. Чи спостерігали Ви, як ростуть листя у квітки? Куди вони спрямовані?

Звичайно туди, де сонячні промені охоче дарують квіточці своє цілюще світло.

Те ж відбувається і з дітьми. Їм дуже потрібна, просто життєво необхідна Ваша увага.

Будь-якій дитині вкрай важливо, щоб на неї хоч якось реагували: якщо не реагують позитивно, то, так і бути, негативно. І ось уже в хід йде істерика, агресія, блазнівська поведінка.

Запам'ятайте, діти ніколи не допустять, щоб їх ігнорували !!!

Дитина, яка не отримує увагу з боку значущих дорослих, буде прагнути звернути на себе увагу будь-яким способом, частіше небажаним в силу незнання, недосвідченості.

Перебуваючи в колективі однолітків, буде намагатися, щоб її голос був голосніше за інші голоси, щоб на неї дивилося більше очей, ніж на інших дітей.

Дитина в дитячому саду, школі буде виставлятися напоказ, вести себе, як "блазень".

Якщо не проявляти увагу до дитини, то в майбутньому ми отримуємо дорослу людину, яка не здатна розуміти, що відбувається з іншою людиною, співпереживати.

Вона буде сконцентрована на собі.

Але, погодьтеся, без емпатії, без прагнення до розуміння іншої людини не вийде контакту і по-справжньому близьких відносин.

Брак уваги до дитини формує у неї стан жертви, негативне ставлення до себе, свого майбутнього, злість на те, що недолюбили, недодали, відчуття своєї непотрібності.

P.S. Щоб дитина не відчувала в майбутньому розчарованість в собі, оточуючих. Не відчувала залежність від думки інших людей.

Щоб не відчувала образу, страх, агресію. Не мала занижену самооцінку.

Дуже важливо давати уваги стільки, скільки потрібно конкретно Вашому улюбленому малюку.

Подаруйте дитині своє тепло. Станьте турботливим сонечком для своєї квіточки))

Автор: Горбунова Інга

МЕНІ НУДНО! ДОФАМІНОВА ЗАЛЕЖНІСТЬ

Спостерігаю картину спілкування дочки з мамою,

- «Мама, дай телефон".

- "НЕ ДАМ! Ти багато сьогодні грала "- говорить мама, ховаючи телефон подалі в свою дамську сумочку.

- "Мені нудно!!!" - почала істерити дівчинка. - «Ну, дай телефон! Ти, що не розумієш, що мені нудно .. »- починає демонстративно плакати чекаючи, що отримає своє (перевірена схема)

- «На! ... Візьми !!!, - мама роздратовано витягує телефон з сумки і віддає дитині.

Дівчинка заспокоюється і пропадає на кілька годин. Тиша.

Пригадую, як на одну зі змін табору-клубу «Я та інші», була дитина з ігровою залежністю. Йому було ВСЕ не цікаво, ніякі майстер-класи не приносили задоволення, ні групові ігри, ні анімації, а ні спорт. Він весь час говорив, що мені нудно. І постійно плакав батькам в телефон, що це самий занудний табір, де йому доводилося побувати, що йому тут дуже нудно (табір без гаджетів). Питаю, - «якби у тебе була чарівна паличка, щоб ти змінив би в нашому таборі -« дозволив би грати на смартфоні »- не піднімаючи голову, відповідає 10 річний хлопчина. Продовжую питати, щоб зрозуміти про захоплення дитини - «А що тобі найбільше подобається робити?». Чую - «грати на телефоні!». - А як ти проводиш час? - продовжую цікавитися. - «Приходжу додому зі школи, граю на смартфоні, роблю уроки потім знову граю». - «Тобі подобається як ти живеш, ти відчуваєш себе щасливим?» - знову цікавлюся. - «Коли є смартфон - так!».

Зараз багато батьків стикаються, що без гри на смартфоні дітям стає нудно. І батьки поспішають врятувати дитину від нудьги - даючи знову смартфон. І можливо, позбавити себе від дитячого ниття. У дитини не формується переносимість до такого стану. Їй складно вигадати гру, розважити себе, щоб позбавити себе нудьги. Дитина може довго нудитися, але в голову не приходять ідеї, щось створити з паперу, побудувати з конструктора літак або зліпити з пластиліну. Навіть якщо хтось і запропонує альтернативу створити гру в НЕ онлайн - це буде нудно.

Ігрова залежність або інтернет-залежність - ЛЕГКО ФОРМУЄТЬСЯ З РАННЬОГО ДИТИНСТВА. Мозок дитини сприйнятливий і пластичний. У смартфоні картинки швидко змінюються, в грі багато ступенів складності і багато заохочень, досягнень, виграв і отримав задоволення. В інтернеті багато не завжди корисної для дитини інформації. Мозок посилено харчується і з'їдає все. Чим харчується мозок дитини батьки не в змозі простежити. Часто на це не вистачає часу. А потім дитина, стикаючись з життєвими труднощами, все більше і більше хоче залишатися в онлайн. Там добре і цікаво. Там є віртуальні друзі (які ніколи не прийдуть в гості), відносини, спільні ігри, там хочеться жити. І діти живуть в штучному і барвистому світі, де хибним способом задовольняються їх потреби. А з реальністю все стає погано, спілкування мало, друзів теж, вчитися не хочеться, багато чого не цікаво, в загальному знову «нудно». Мама і тато зайняті, і з ними також «нудно». Нічого не хочеться. Хочеться отримати дозу «в руки смартфон». І заради цього дитина готова швидше прибрати в своїй кімнаті, зробити уроки, та що завгодно зробити, щоб тільки отримати від батьків смартфон. У моїй практиці у підлітків були і істерики, і демонстрація суїциду, коли дитину позбавляли смартфона.

Причина проста, отриманий досвід життя в онлайн і іграх створює певні зміни в мозку, формуються нейронні зв'язки ДЕ і ЯК можна отримати задоволення. Пластичний мозок дитини граючи комп'ютерні ігри або живучи в онлайн отримує велику дозу дофаміну, гормону задоволення. У реальному житті неможливо отримати таку дозу, тільки лише приймаючи наркотики. Коли діти живуть в онлайн від 3 до 5 годин, доза стає настільки сильною, що пропадає інтерес до життя, до хобі, до гуртків, до навчання і навіть до самого себе. Реальність стає похмурою і сірою - і знову підживлюється бажання втекти від реальності. Створюється замкнутий цикл.

Були випадки в моїй практиці, дитина чекала, коли батьки заснуть і до ранку грала тижнями (батьки про це навіть не знали), поки психіка не дала збій. Уже втрутилася психіатрія.

Дофамін - це гормон, який відповідає за заохочення від будь-якої діяльності. Організм отримує нагороду у вигляді дофаміну щоразу, коли дитина набирає рівень у грі. Гормон дофамін відноситься до широкого класу під назвою «катехоламіни», він підвищує уважність, створює гарний настрій, створює прихильність і коли його багато призводить часто до перевтоми. Дитина граючи втомлюється. По-справжньому втомлюється. Потім не вистачає сил, щоб робити уроки.

Дитина проживаючи життя в Інстаграм, в ютуб і в комп'ютерних іграх, і мозок, який в процесі формування, настільки перенасичується дофаміном, що йому стає складно правильно визначати, що добре і погано. Кольори віртуальності стають насиченими і яскравими. Мозку стає все важче переключитися на враження, що приходять з реального світу. Формується з дитини «Дофаміновий наркоман». Потрібна доза і він її вимагає, а батьки дають!

ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ З ДИТИНОЮ, ЩО БАГАТО ПРОВОДИТЬ ЧАСУ В ОНЛАЙН:

- стає дратівливною і емоційною, примхливою;

- агресивною, коли стикається з фрустрацією;

- з'являється безсоння;

- падає успішність (притупляються пізнавальні інтереси);

-стає розсіяною;

- слабо розвивається уява (складно, щось придумати своє);

- реальність стає чорно-біла, втрачається інтерес до життя;

- стають не цікаві гуртки та інші захоплення в реальності;

- не вміє спілкуватися;

- стає не цікавою для інших;

- з'являються проблеми із зором і хребтом;

- не вміє долати труднощі (швидко здається);

- мало рухається;

- послаблюється імунітет;

- формується сильне «Я віртуальне» і слабке «Я реальне»;

- формується залежність.

В здоровому варіанті можна отримувати дофамін невеликими порціями, радіючи життю, спілкуванню з друзями, насолоджуючись природою, погодою, хобі, подорожжю. І якщо ви надумали зменшити перебування дитини в онлайн, тоді разом створіть їй цікаве життя в офлайн. Створіть можливість отримувати дофамін в реальному житті здоровим способом. І не поспішайте рятувати від нудьги. Нехай дитина побуде в ній і придумає щось своє, свою реальну гру, запросить друга, і вони пограють в УНО, в Монополію, помалюйте або поліпіть. Нехай сама, а не ви для неї.

ДУЖЕ ВАЖЛИВО:

- Комп'ютерну гру можна давати грати тільки на 30 хв в день (щоб не сформувалася залежність). Пояснюйте дитині, ЧОМУ ви ставите обмеження. Важливо, щоб вона розуміла.

- 30 -40 хвилин улюбленого ютуба або мультфільму в день. Не більше (турбота про мозок дитини). Обмеження робляться з повагою до особистості дитини.

- За годину до сну ніяких гаджетів (мамі з татом також корисно побути без гаджетів, раптом збільшиться інтерес один до одного). Гаджети корисно прибрати з дитячої.

- золотий час укладання дитини спати з 21.00 до 22.00. Сон любить темряву і тишу. (Поліпшується самопочуття дитини на наступний день).

- Посилювати сімейні традиції: грати в ігри вечорами з дітьми, спілкуватися, спільні вечері без гаджетів, прогулянки на велосипеді, запрошувати друзів в гості граючи в звичайні і цікаві дворові і настільні ігри.

- Формувати хобі у дитини, дати можливість вибрати собі гуртки за інтересами. (Формується цінність того, що я можу).

- І дитині потрібний рух! Спорт в допомогу! (Формується стресостійкість)

- Прогулянка на вулиці від 2 до 4 годин день (кисень потрібен для живлення мозку)

- Формувати культуру обіймів в родині від 8 раз в день (формується здорова прихильність до близьких)

- Багато приємних слів один одному (формується цінність себе)

- Батькам бути прикладом вільної людини (діти наслідують).

!!! (Важливо! Без крайнощів! Не варто повністю позбавляти дитину інтернету або ігор на телефоні)

Батьки в процесі виховання дитини змушені робити обмеження. Кожен батько/мама бажає, щоб дитина була щасливою, іноді стає нестерпним стан страждання дитини, хочеться врятувати її від «нудьги», допомогти. Але, якщо ми по-справжньому любимо своїх дітей і бажаємо їм кращого, потрібно знайти в собі сили зменшити всередині себе напругу і дискомфорт, який ми відчуваємо, коли ставимо обмеження. Нам хочеться сказати: «ТАК» своїм дітям набагато частіше, але іноді сказати: «НІ» - це найкраще що ми можемо зробити для своєї дитини. Осмислені обмеження - створюють безпеку для вашої дитини.

© Наталія Простун, дитячий і сімейний психолог

ВІДОМИЙ ПСИХОЛОГ ЮЛІЯ ГІППЕНРЕЙТЕР: ЧИ ЗАВЖДИ ПОТРІБНО ДОМАГАТИСЯ ДИТЯЧОЇ СЛУХНЯНОСТІ

Ви записали дітей в англійську школу, возите на море і вважаєте себе хорошими батьками? Але найголовніше у вихованні дитини - те, як ви з ними розмовляєте.

Незважаючи на те, що за останні 10-20 років світ навколо змінився, проблеми відносин дітей і батьків залишилися колишніми. Ми як і раніше хочемо, щоб діти нас слухали, хочемо жити без конфліктів і сварок. У той же час з'явилася одна істотна зміна: батьки стали частіше задавати собі питання, чи завжди потрібно за всяку ціну домагатися слухняності.

Більшість з нас хоче виховувати дітей правильно. Ми починаємо визнавати, що дитина має право бути такою, яка вона є, що її не потрібно підганяти під стандарти. Але як це зробити? Як не банально, в першу чергу необхідно зрозуміти дитину. І вже виходячи з розуміння її особистих потреб, будувати відносини.

Перш ніж відреагувати на черговий вчинок сина або дочки, потрібно зрозуміти, що за ним стоїть: втома, образа, роздратування, гнів чи радість?

Для цього дитину треба:

По-перше, вислухати.

По-друге, зрозуміти її емоції і пояснити їх їй самій - адже маленька людина часто просто не може висловити словами свої переживання.

І тільки після цього можна продовжувати наполягати на своєму або, навпаки, в даний момент відмовитися від наміру її «виховувати».

Розуміння партнера - основа доброзичливих відносин, будь то чоловік і дружина або мама і дитина. І тут неоціненна роль техніки активного слухання. Наприклад, малюк заявляє: «Не хочу лягати спати!» Мама може почати наполягати, дитина - протестувати, врешті-решт мама йде скаржитися батькові: «Він мене не слухається!» А це вже конфлікт.

Як не допустити конфронтації? Ви ж розумієте, що для маленької дитини спати - це туга. Потрібно сказати: «У тебе дуже цікава гра, тобі не хочеться в ліжечко, але пора. Зараз ми з тобою підемо, вмиємося, я почитаю тобі або розповім казку ». Це співчуваюче слухання. Ви повідомили дитині, що розумієте її почуття і поважаєте їх. Ви не влаштували скандал і не програли, тому що в підсумку мирно змогли відвести її і укласти.

Алгоритм активного або співчуваючого слухання дієвий в будь-якому випадку для партнера будь-якого віку. У випадку з дитиною за відносини відповідаєте ви, тому що ви старше і досвідченіше. І якщо ви вибрали такий стиль відносин, вам потрібно працювати над самим собою. Потрібно навчитися слухати, розуміти і приймати свою дитину або партнера. Якщо вона відмовляється виконати якесь доручення, прислухайтеся до себе: це було прохання або вимога?

Ви готові врахувати чужі інтереси?

Ви віддаєте собі звіт, що її заняття, її інтереси для неї життєво важливі?

Виховання дитини неможливе без роботи дорослого над собою. Коли ви застосовуєте техніку активного слухання, починається те, що я називаю магією вправного спілкування: поступово змінюється загальний настрій, стають більш доброзичливими інтонації і взагалі атмосфера в сім'ї. Зникає напруга, ви на власному прикладі вчите дитину шанобливому ставленню до чужої особистості, вчите її спілкуватися.

Психологи прийшли до висновку, що батьківський стиль виховання записується в психіці дитини, а в подальшому дорослому житті відтворюється найчастіше автоматично. Швидше за все, ваші діти будуть виховувати ваших онуків так, як ви виховували їх. І, якщо вас щось не влаштовує, турбує у відносинах з дитиною, це вагомий привід переглянути стиль виховання в сім'ї і почати виправляти ситуацію.

5 речей, які ви можете робити для дитини кожен день:

1. Підтримуйте її успіхи. Відзначайте і хваліть всі досягнення, обговорюйте деталі перемог, захоплюйтеся дитиною при кожному зручному приводі.

2. Діліться почуттями. Детально розповідайте про свої переживання та емоції - і позитивні, і негативні.

3. Говоріть привітні фрази, наприклад: «Мені добре з тобою. Я рада тебе бачити. Добре, що ти прийшов ».

4. Обіймати не менше 4, а краще 8 разів в день. Непогано те ж робити і по відношенню до дорослих членів сім'ї.

5. Не втручайтеся в її заняття, якщо вона не просить. Навіть якщо ви знаєте, як зробити краще, не поспішайте з порадами і допомогою.

З книги Юлії Гіппенрейтер «Спілкуватися з дитиною. Як? »

Воспитай. Клуб родительского мастерства