Навички, які необхідні педагогу, щоб надавати дітям підтримку:

Активне слухання. Допомагаємо дитині впоратися з її почуттями. Дитині потрібно, щоб її почуття приймали та поважали: можна спокійно та уважно вислухати дитину; можна визнавати почуття дитини словами «так», «хм», «зрозуміло»; можна назвати почуття: «ти стурбований», «ти засмучена», «ти сердитий». Покажіть, що розумієте бажання дитини. Надайте її можливість уявити це: «Я б хотіла, щоб такого не було, щоб все у нас було спокійно і не потрібно було переживати за батьків/чи за цю ситуацію» (як приклад). Вміння ставити питання, які спонукають дитину до розмови: «Я уважно тебе слухаю...», «Це важливо, що ти розповідаєш...», «Міг би ти розповісти про це більше.» Встановлення відносин, що базуються на довірі. Надання корисного та заохочувального зворотного зв’язку. Вміння концентрувати увагу на можливостях та рішеннях, а не на проблемах. Спостерігати за поведінкою дитини тривалий час. Розуміння та правильне використання невербальних засобів вияву почуттів; терпиме та неупереджене ставлення. Чуйність та співчуття. #психологічнапідтримка

 

Як говорити з "важким" підлітком?

Частий випадок: ви намагаєтеся спілкуватися з підлітком мирно, але розмова переростає в нескінченні суперечки, моралі, сварки і скандали. Як цього уникнути та налагодити контакт?

Щоб він слухав

З підлітком важливо спілкуватися, використовуючи "я-повідомлення". Замість «ти маєш…», «ти винен…», «ти знову…» використовувати формулювання на кшталт «мені важливо, щоб…», «я хотіла б…», «я переживаю, коли…». Якщо ми починаємо тикати людині, у неї виникає бажання себе захистити. В результаті наша дитина або включає «глухоту» до того, що їй говорять, або взагалі починає нападати, щоб відстояти свою позицію.

Намагайтеся не «спускати зверху» розпорядження, а запрошувати тінейджера до діалогу: «Давай обговоримо, мені цікава твоя думка…». Щоб підліток не закривався і слухав вас, важливо за будь-якого обговорення виявляти повагу до його позиції, навіть якщо ви з нею не згодні. Покажіть, що його думка має право на існування, він може бути активним учасником діалогу.

Щоб він вчився

Для підліткового віку нормально, що слабшає інтерес до навчання. На перший план виходить прагнення спілкуватися з однолітками, адже дитина вирішує важливі вікові завдання. Немає «чарівних» правильних фраз, після яких ваш підліток раптом почне добре вчитись.

Що тут можна робити? Це запитувати, які складнощі в навчанні, в чому потрібна допомога. І разом вирішувати, як ці складнощі подолати. Підліток повинен відчувати, що з ним зважають.

Про його поведінку

Розмову про небажану поведінку починайте з опису своїх почуттів: «Знаєш, я дуже засмучуюсь, коли…». Потім запитайте дитину, яке її ставлення до того, що сталося. І налаштуйтесь зрозуміти ЇЇ аргументи. Не варто робити злий вираз обличчя, упирати руки в боки і створювати враження, що зараз судитимете і виноситиме вирок. Поясніть спокійним тоном, чому вчинок вважається поганим: шкідливо здоров'ю, небезпечно, ображає чи зачіпає почуття інших людей.

Розкажіть про наслідки, у тому числі про те, які заходи ви будете змушені вжити, якщо така поведінка не припиниться. Запропонуйте разом пошукати вихід із становища, пообіцяйте допомогу. Нагадайте, що, хоча дитина вже досить доросла, до її повноліття відповідаєте за неї ви.Поясніть, що маєте право приймати рішення, які тінейджеру не подобаються, якщо вважаєте, що це необхідно для піклування.

Довірлива бесіда

Дуже важливо не нав'язувати підлітку свої теми та ідеї, потрібно вміти слухати та чути. Намагайтеся внутрішньо переключити тумблер, спілкуватися не в режимі «батька-дитина», а у форматі «ти ділишся – я слухаю». Ви також можете з дитиною чимось поділитися у такій розмові, якщо вона хоче послухати. Якщо ж не хоче, це також нормально.

Можливо, ви відчуваєте, що втратили контакт із вашим підлітком, але хотіли б залишатися з ним у добрих стосунках. Перевірте:

• Чи розумієте ви, що відбувається з дитиною у підлітковому віці?

• Чи розумієте, які перед вами як перед батьками стоять завдання?

• Чи вмієте спілкуватися з розумінням, з підтримкою та з повагою?

 

12 вправ, що допоможуть подолати психологічні травми.

Пітер А. Левін — доктор медицини, філософії та біологічної фізики. Понад 30 років присвятив вивченню стресу та психологічної травми. У своїй книзі «Healing trauma» пропонує 12 кроків для подолання психологічної травми.

Крок . Безпека і внутрішній зміст

Набуття кордонів власного тіла. Робіть вправи, які допоможуть вам відчути, що ваша шкіра і ваші м'язи є кордоном всіх емоцій та фізичних почуттів.

Наприклад, контрастний душ — це усвідомлення тілесних кордонів.

Крок . «Заземлення» і концентрація

При травмі людина ніби втрачає ґрунт під ногами. Частина процесу зцілення — це оволодіння умінням твердо стояти на ногах, або «заземлення».

Станьте двома ногами на землю та відчуйте тверду підлогу під собою.

Крок . Відновлення джерел живлення (ресурси)

У кожного індивідуальні ресурси: зовнішні та внутрішні. Найбільш очевидні ззовні — природа, друзі, сім'я, тварини, заняття спортом, танці, музика тощо. Внутрішні — наша сила, рухливість, інтелект, духовні пошуки, вроджені таланти, мудрість, міцна нервова система.

Необхідно визначити свої внутрішні і зовнішні джерела й ресурси та активно використовувати їх для поповнення емоційного балансу.

Крок . Від відчутого відчуття до відстеження специфічних переживань

Усвідомити відчуття через соматичне.

Наприклад, коли ви переживаєте занепокоєння, ви можете поставити собі запитання «Звідки я знаю, що мене щось турбує? В якому місці я відчуваю занепокоєння?» та прослідкувати цю емоцію у своєму тілі.

Крок . Перехід до активного стеження: відчуття, образи, думки, емоції

Як тільки у вас почнуть з'являтися неприємні думки, що зіштовхують вас на небезпечний шлях, скажіть собі: «Це всього лише думки. А що я дійсно зараз відчуваю? Що відбувається в моєму тілі?».

Можуть виникнути образи: візуальні (зримі), акустичні (звуки або голоси), смакові, нюхові (запахи) або тактильні (шкірні відчуття, «дотику»).

Не забувайте ставити собі запитання «Які відчуття я помічаю у своєму організмі, коли переді мною виникає образ?».

Крок . «Маятник»

Навчіться підкорятися власному ритму «звільнення — закріпачення».

Знайшовши в собі емоцію, що вас турбує, спробуйте сфокусуватися на цій ділянці тіла. Емоція буде потроху залишати вас, а ви намагайтеся прослідкувати цей момент. При вдалому використанні цієї вправи ви зможете керувати своїми емоціями, тим самим розгортати їх або, навпаки, — звільнятися від них.

Крок . Реакція боротьби: природна агресія проти насильства

Агресія — наша природна вроджена властивість, покликана захищати нас, коли над нами нависає загроза. Якщо час від часу у вас виникає агресія — це може бути наслідком психотравми.

Поставте собі запитання «Де у тілі я відчуваю агресію?», «Які думки в мене виникають під час агресії?». Прослідкуйте цю емоцію, від чого та у що вона перетікає.

Крок . Реакція втечі: природний вихід проти тривоги і занепокоєння

Втеча від травми — це людська природна реакція. Але якщо людина не впевнена у своїй втечі — то можуть виникнути перешкоди, заціпеніння, що веде за собою страх та безсилля.

Усвідомлення, що втеча є найвдалішим варіантом від небезпеки, звільняє від відчуття страху та безсилля. Так як організм налаштований на мету — збереження себе втечею.

Крок .Сила і гнучкість проти безсилля і занепаду

Відчуття безсилля можна розглядати як наслідок незавершеної реакції у відповідь на загрозливу ситуацію.

Наш мозок так влаштований, що йому просто необхідно завершити всі «операції» нашої пам’яті, щоб звільнити місце для нових емоцій. Таким чином нам необхідно пройти через тяжкість ситуації в нашій голові, щоб ще раз пережити всі емоції та зібрати до кінця пазли часу.

Крок .Страх, виділений із контексту реакції «заціпеніння»

Під час зіткнення двох реакцій — страху та заціпеніння — треба виділити страх. Тим самим емоція заціпеніння завершиться «сама собою», а ваша поведінка стане осмисленою та активною.

Коли ви відчуєте, що відчуття рівноваги почало до вас повертатися, ви можете звернутися за підтримкою до такої афірмації: «Я вдома. Нарешті я вдома». Повторіть це твердження два або три рази поспіль.

Крок . «Орієнтація»

Перехід із внутрішнього світу в зовнішнє середовище, від діалогу із власним організмом до соціальної взаємодії.

Вправа.

Розплющивши очі, деякий час вільно роздивляйтеся навколишні предмети. Дайте собі озирнутися і зорієнтуватися в навколишньому просторі. Інтерес, цікавість, прагнення до дослідження і пізнання — це джерела, що підживлюють базові структури нервової системи. Нервова система не може в один і той же час бути травмованою і підтримувати в нас пізнавальний інтерес. Травма не може співіснувати з цією властивістю людської натури.

Крок .Закріплення і інтегрування досягнутих результатів

Звільнившись від травмуючої реакції, ви відчуєте потребу в додаткових засобах, це індивідуально. Вони допоможуть вам втягнутися в нове життя, головна особливість якого — це спокій та усвідомлене відчуття присутності «тут і зараз».

Слідкуйте за емоціями та внутрішнім станом. Будьте здорові!

Анна Стасюк, психолог-консультант.

 Ігнорування тривожності

Тривожність - це сигнал, який намагається вказати на те, що вам потрібно щось пропрацювати або змінити. Якщо ви проігноруєте цей сигнал, він стане голоснішим, допоки його не почують.

Якщо довго ігнорувати тривожність, врешті-решт тривога може взяти під контроль вас та ваше життя! І з неприємного відчуття перетворитись на діагноз.

Набагато краще почати звертати увагу на свою тривогу якомога швидше, щоб виявити свої негативні моделі мислення та шкідливі звички, перш ніж все вийде з-під контролю.

Ваш тривожний розлад міг початися в результаті чогось, що було поза вашим контролем, наприклад, травми або смерті близької людини. Але ви можете побороти звички, які посилюють вашу тривогу.

Відсутність фізичної активності, неправильне харчування, зневоднення, харчові добавки, рафінований цукор, алкоголь, кофеїн і недостатній сон - усе це має науково доведений вплив і в рази посилює тривожність.

Почніть вести щоденні записи та відмічати:

Рівні тривожності;

Щоденну діяльність - харчування, фізичні вправи, ведення щоденника, афірмації тощо;

Тривоги й страхи;

15-хвилин перед сном записуйте нав'язливі думки на папір, щоб звільнитись від них;

Роблячи це, ви можете визначити речі, які змушують вас більше або менше хвилюватися, а потім внести відповідні зміни у свій спосіб життя.

Рекомендації:

Перечитайте наші публікації про тривожність та чинники, які її посилюють. Візьміть до уваги ті, які наявні у вашому способі життя.

Складіть список своїх шкідливих звичок і встановіть невеликі цілі, щоб зробити перші кроки до їх зміни.

Заведіть записник чи трекер на телефоні, аби відстежувати рівні тривожності, кількість та якість сну, ваш раціон та фізичну активність.

Якщо відчуття тривожності триває понад 6 місяців — обов’язково проконсультуйтеся зі спеціалістом. Інтернет-платформа психологічної допомоги «Розкажи мені» працює цілодобово